Християнська демократія, «галицький сепаратизм», орієнтація на Європу, «проект Садового» та боротьба проти криміналу і груп впливу – саме так говорять про «Українську Галицьку Партію» із самого початку її існування. Політсила, яка має представництво лише у трьох областях західної України, є активним учасником політичного життя Львова та області. Створена 1 листопада 2012 року та зареєстрована у 2014 році партія почала активну діяльність у 2015-му, коли взяла участь у місцевих виборах та здобула 91 депутатський мандат у місцевих органах влади. Сьогодні УГП не має представників у Львівській міській раді, але до облради завела шістьох депутатів, які зуміли свою обмежену чисельність компенсувати активністю, котра не завжди має знак «плюс». Сьогодні мова піде про маленьку партію, яка зуміла наробити великих скандалів у політиці Львова та області.
ІА «ПІКА» продовжує свій огляд політичних сил Львова та області. Після жадібної та «контрабандної» «Європейської Солідарності» і «гугнявого» «Голосу» Вакарчука прийшла черга «Української Галицької Партії».
Невелика кількість депутатів у радах мимоволі наштовхує на порівняння УГП та «Голосу». Кардинальною різницею між цими силами є те, що одна із них абсолютно лідерська, колись «заточена» під Святослава Вакарчука, а інша декларує «нелідерський тип». Проте це не стало на заваді цілому ряду інших схожих рис – скандали, незрозумілі ініціативи, міжусобиці, відверто недолуга інформаційна політика та, як передбачають експерти, каламутне майбутнє.
То що таке УГП, хто стоїть за її фінансуванням, чому партія розкололась і що буде із нею у майбутньому?
Представництво у Львові
Для початку розглянемо, що собою фактично являє УГП на політичній мапі Львова та області. Як ми вже зазначили, до Львівської міської ради на виборах 2020-го року партія не пройшла, тому інтереси власних виборців на рівні міста вона не представляє. Проте усмішка долі, яка адресувалась «галичанам», мала прописку по вулиці Винниченка. Так, у грудні 2020-го, під час першого засідання нової каденції облради, УГП була представлена 6-ма депутатами. Головою фракції тоді був відомий політичний флюгер Тарас Чолій, котрий, як відомо, проміняв партійні інтереси на служіння одіозному місцевому бізнесмену Григорію Козловському.
6 депутатів із 84-х складають близько 7% голосів, тому на якусь впливовість чи реальну силу УГП розраховувати не довелось. Мабуть, це і стало причиною того, що партія відразу ж підписала Меморандум про співпрацю між різними фракціями, ініціаторами якого виступили депутати із «ЄС». Крім них свої автографи під документом поставили очільники вже згаданого «Голосу», «НРУ» та «Батьківщини». Ясна річ, така угода була вигідною для «Євросолідарності», яка тепер фактично диктує іншим партіям, як голосувати та якою має бути кадрова політика облради. Тому можна сміливо стверджувати, що УГП стала таким собі придатком Козловського і його соратників.
Забігаючи наперед, зауважимо, що зрада Чолія дуже не сподобалось керівництву партії та її інвестору, що й призвело до розколу, але про це згодом.
Що таке УГП?
Із самого початку свого існування «Українська Галицька Партія» була такою собі «темною конячкою». Незважаючи на активну діяльність, яка постійно висвітлюється у ЗМІ та соцмережах, інформації про партію небагато. Так, політична сила була зареєстрована у серпні 2014 року. Лідером партії тоді був відомий громадський діяч, колишній заступник Львівської Організації “Просвіта” Ігор Мельник, хоча в статуті самої політсили прописано, що вона не є партією лідерського типу. Членами політраді партії є відомі Львівські культурні діячі. УГП регулярно випускає свою газету, а напередодні кожних виборів розміщує по місту цілу серію білбордів.
Як зазначено на офіційному сайті УГП, її ідеологія – це «християнська демократія, відокремлена від церкви, яка ґрунтується на християнських цінностях та правах людини». Серед взірців для наслідування зазначені Ангела Меркель, Дональд Туск та Лех Валенса.
Пріоритети діяльності «Української Галицької Партії» артикульовані наступним чином: спроможні громади та управління за принципом субсидіарності; відкрита конкуренція у наданні послуг – комунальних, транспортних тощо; економічно успішні міста, сприятливі для розвитку бізнесу та привабливі для інвестицій; комфортні міста, дружні до дітей та батьків та прозоре управління міським бюджетом та майном.
Що ж, «на папері» все, як завжди, близьке до ідеалу. А тепер давайте заглянемо за куліси.
«Аграрні» гроші УГП
Як і будь-яка інша організація, політична партія потребує фінансування для того, щоб існувати і належно виконувати свої функції. Оскільки «Українська галицька партія» нібито пов’язана із олігархами на рівні чуток, то формально до її скарбнички вносили кошти «дрібніші» підприємці – учасники та симпатики політсили.
Як ми вже зазначали, передвиборчі кампанії УГП мали немалий розмах, тому логічно припустити, що фінансування у них доволі непогане.
Фізичні особи за дев’ять місяців профінансували «УГП» майже на 34 тисячі гривень. Проте набагато щедрішими були компанії, за гроші яких і живе політична сила. Наприклад, товариство «ГрінТекс» перерахувало 14 623 гривні, товариство «Швидкий світ» – 380 тисяч гривень, а ПП «Аутсорсинг-Сервіс» – 418 тисяч гривень.
Найбільшим спонсором «Української галицької партії» є приватне підприємство «Західний Буг». Воно пожертвувало 2 мільйони 860 000 гривень. Ця компанія займається вирощуванням зернових, бобових культур. Серед засновників «Західного Бугу» є Віталій Сікорський та Оксана Друль, яка також фігурує серед власників товариства «Радехів-цукор» (Радехівський цукровий завод), який належить бізнесмену Володимиру Матковському. І хоча на сайті «УГП» зазначають, «партії допомагають місцеві підприємці», спонсорство бізнесмена Матковського все ж офіційно простежується. В додачу, на свого донора «Українська галицька партія» натякає і в електронні пошті, яка вказана у фінзвіті – buh_uh. Тобто, без всеукраїнських олігархів, проте із місцевими. Це, до речі, не остання згадка про «царків» Львівщини та їхні стосунки із УГП. Інформація про це то з’являлась, то зникала, то знову з’являлась на сайті УПГ.
Такий спосіб фінансування має як свої переваги, так і недоліки. З одного боку, бізнес-середовище – це постійне і стабільне джерело доходу із бізнесу. Саме це дозволяє політсилі мати своє представництво у Львові та інших областях Галичини. З іншого боку – один донор – це ризик. У багатого бізнесмена можуть погіршитись справи із підприємницькою діяльністю, або ж йому може банально набриднути ця безсенсова «забавка». Той же «Голос» фінансується за рахунок кількох бізнесових структур, тому, якщо одна з них «вийде з гри», партія втрачає лише частину доходу. Якщо подібне стається із УГП, це крах усієї партії.
Хто такий Володимир Матковський
Про цю персону існує багато чуток: як підтверджених, так і спростованих. Він підозрюється у махінаціях із приватизацією великих підприємств на Львівщині та Тернопільщині, має проблеми із прокуратурою і також простежується його зв’язок із криміналітетом. Проте найкраще про нього і його діяльність у свій час написали на офіційному сайті УГП.
«У відкритих джерелах є інформація про те, що обставини приватизації ВАТ «Радехівський цукровий завод», за зверненням його акціонерів, розслідували у Генеральній прокуратурі України. У ході справи встановили, що державу позбавили права власності на майже 7 мільйонів акцій заводу, які реалізували нижче за їхню номінальну вартість. Набувачем вказаних акцій стали структури, пов’язані з Володимиром Матковським. Цей факт і став зачіпкою ланцюжка, який веде до криміналітету.
Ще одна справа – присвоєння в особливо великих розмірах майна ТОВ «Чортківський цукровий завод» на Тернопільщині, який спершу довели до банкрутства, а потім переоформили на фірми близькі до Володимира Матковського. Потужне цукрове підприємство на території Тернопільської області, майном якого заволоділа компанія Матковського, знищили. За цими фактами відкрили кілька кримінальних проваджень. Займалися ними правоохоронці Львівщини та Тернопільщини. Однак згодом ці справи закрили”, – зазначалось в зверненні розміщеному на сайті УГП.
Проте згодом текст було прибрано з сторінки і в партії заявили про кібератаку. Та це далеко не останній раз, коли партійці мають непорозуміння з інвестором та між собою.
Як бачимо, вже на стадії фінансування існують розбіжності між задекларованою ідеологією УГП та реальним станом речей.
«Проект Садового»
Про можливу дотичність мера Львова Андрія Садового до УГП говорять давно і далеко не безпідставно.
Коли львівський бургомістр мав плани на велику політику для своєї партії «Самопоміч», до Львівської міськради увійшла УГП. Тоді ходили чутки, що саме «галичани» мають зайняти нішу партії Садового, оскільки у них схожа ідеологія та світогляд. Про це свідчить цілий ряд факторів. Наприклад, якби існувала спортивна дисципліна із «синхронного голосування», то «Самопоміч» та УГП могли б представляти Україну на міжнародному рівні. Крім того, коли депутати «Свободи» та «БПП» (сьогодні – «Європейська Солідарність») ініціювали відставку мера Садового, саме очільник фракції Тарас Чолій відмовився коментувати позицію своєї партії. Проте він зазначив, що така відставка неможлива.
Ще один цікавий нюанс – своє перше розгорнуте інтерв’ю прес-служба УГП розмістила на ресурсі «Zaxid.Net», що також належить львівському меру Садовому, а серед членів Політради організації є представники команди Садового.
Крім того, представники УГП постійно критикували опонента Андрія Садового – Григорія Козловського. Тому зв’язок тут очевидний, але ця «дружба» не стала тривалою. Чому – дізнаєтесь згодом.
Від ненависті до любові – один крок
Взаємні позови до суду, «ненависть» у ЗМІ та всебічне протистояння – саме такі стосунки мала УГП із місцевим олігархом та нібито «вічним» опонентом мера Садового Григорієм Козловським.
«Яблуком розбрату» став сумнозвісний «Гранд готель» у центрі Львова, який належить бізнесмену. Спочатку УГП пікетували його розбудову, а сам Тарас Чолій, який тоді очолював УГП у Львові, навіть записав відео, в якому недвозначно натякнув на причетність Козловського до криміналітету.
Тоді все й почалось. Спочатку УГП звинуватила Козловського у нападі на офіс Української Галицької партії у Львові. Голова політради партії прямо назвала Григорія Козловського замовником цієї «акції»:
«В наш офіс увірвалися люди, які назвалися ветеранами. У натовпі були люди, пов’язані з депутатом ЛМР Григорієм Козловським. Ми вважаємо це помстою одіозного депутата за акцію на вул. Дорошенка. У такий спосіб нас хочуть змусити мовчати про факти розкрадання землі та майна громади. Однак ми в Галичині не боїмося бандитів і спроб залякування, а також підтримуємо всіх справжніх ветеранів», – розповіла Ірина Моряк у коментарі «Zaxid.net».
Другий крок був за найбагатшим депутатом тоді ще Львівської міськради і він не змусив себе чекати довго. Козловський подав позов до суду на «Українську Галицьку Партію» на захист честі, гідності та ділової репутації. На це Ірина Моряк відреагувала доволі бурхливо, заявивши, що «неможливо захищати те, чого нема». Партійці також підтримували свою партію медійно.
Проте ця «війна» припинилась дуже раптово і неочікувано. Під час виборів 2020-го року УГП не пройшла до міськради, а отже стала абсолютно непотрібною Андрію Садовому, якому теж не вдалось стати політиком всеукраїнського рівня. Проте в Обласній раді Львівщини з’явились «аж» шість представників УГП. Показово, що саме депутатом ЛОР цього разу став і їхній опонент Козловський. Проте, якщо у міськраді УГП була готова битись проти нього до останнього, то тут, без протекції Андрія Садового, це протистояння втратило як свою актуальність, так і запал. Про послідовність партії говорити не доводиться.
Згодом відбулась ще одна знакова подія. Як ми вже писали, очільник фракції УГП у Львівській обласній раді Тарас Чолій круто змінив погляди на своє політично-фінансове майбутнє. Власне, він проміняв політику, у вигляді посади очільника «Української Галицької Партії» в області, на фінанси, у вигляді «теплого» місця «ляльки» бізнесмена Григорія Козловського.
Проте, не Чолієм єдиним! На цих фото ви можете побачити «тріумвірат» політики Львівщини: на матчі львівських «Карпат» проти «Карпат» із Галича на трибуні в одній ложі за матчем спостерігали Григорій Козловський («ЄС»), очільник Львівської облдержадміністрації Максим Козицький («Слуга Народу») і власник великого цукрового бізнесу, спонсор оновлених “Карпат” та головний інвестор УГП Володимир Матковський.
Світлини нам не передають теми розмов, проте тепла атмосфера зображена чудово. Де ділись взаємні «поливання брудом» – наразі невідомо.
Тому, як ми бачимо, взаємна «кровна» ненависть і обвинувачення в усіх «смертних гріхах», які лились в обидва боки між Григорієм Козловським та УГП, перетворились на доволі цікавий симбіоз жаби та гадюки. Вже нікого не «муляє» ні «Гранд Готель» із його розбудовою, ні судові процеси. Гроші та бізнесові інтереси вочевидь переважили принципи та сумління, які були покладені на шальки терезів.
Сепаратизм
Першим «дзвіночком», який сповістив про проблеми партії, став сепаратизм. Визначення цього терміну каже, що це прагнення національних меншин до відокремлення у багатонаціональних державах. Із самого початку існування УГП їх часто звинувачували у цьому відверто ворожому для унітарної держави явищі. У світлі останніх подій та війни на сході України, коли мова йде про сепаратизм, українці мимоволі згадують про квазіреспубліки – так звані «ЛНР» та «ДНР». А ще сепаратизм, наприклад, є і у Закарпатській області, де громади, профінасовані Угорщиною, нібито бажають приєднатись до цієї держави.
З появою УГП суспільство заговорило і про «галицький сепаратизм». Причиною цього стало слово «Галицька» у назві партії, що наштовхує на певні роздуми. Сьогодні політсила має представництво у Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях, що теж непрямо свідчить про певний партійний контекст щодо такого собі ідеологічного відокремлення цього регіону від всієї України. Та й гасла на кшталт “Ми не прагнемо зробити всіх Українців галичанами” також немов би підкреслюють якусь окремішність галичан у розумінні партійців УГП. Тому й виходить кумедна ситуація: якщо хтось хоче так званої самостійності в інших регіонах, – це сепаратизм, якщо Галичина, то це політична партія.
Погана гра при красивій гримасі
Створення та існування політичної партії будь-якого спрямування передбачає певну діяльність, про яку обов’язково мають дізнаватись виборці. Раніше це були публікації у газетах, зустрічі з народом та ефіри на телебаченні. Сьогодні, в епоху ґаджетів та швидкої інформації, найпростіший спосіб заявити про себе – це соціальні мережі.
УГП, як ми вже зазначили, є доволі активною партією, про що можуть свідчити їхні публікації у ЗМІ та соцмережах. Проте найцікавіше «що» вони роблять і «як» про це пишуть.
«Сигнали у космос»
Ексголова, а тепер член Політради УГП Ірина Моряк, наприклад, вирішила сколихнути інфопростір чи то риторичним, чи то безглуздим питанням про людей, яких депортували в середині ХХ століття. У цьому дописі не вказано ні про кого конкретно йде мова, ні пропозицій, як можна вирішити цю проблему. Мистецтво заради мистецтва? Цей пост як квінтесенція всієї діяльності партії – за все хороше, проти всього поганого, але без конкретики.
Що цікаво, раніше політсила УГП «вирішувала» ще одне «серйозне» питання – коли ж українцям святкувати Різдво. Саме так, на їхню думку, має відбуватись діяльність політичної партії. Може це й комічно, але приблизно із таким самим успіхом УГП може зайнятись проблемами міграції полярних сов.
«Найкраще» – дітям
Ще одна «безпрецедентна» акція УГП стосувалась майбутнього України в обличчі наших наймолодших громадян. До Дня захисту дітей «галичани» вирішили… презентувати власні партійні ініціативи. Добре, що хоч гречку дітям не роздавали.
«Я – д’Артаньян, всі…»
Ще одна «резонансна» публікація партії була мала викривати зв’язки між політичними силами, ЗМІ та групами впливу Львова. Попри те, що значна частина схеми має певну доказову базу, УГП не змогла утриматись від маніпуляції. Як бачимо, «новоспеченого» друга Козловського та найщедрішого спонсора політсили Володимира Матковського тут не згадано. А він, як ми вже зазначали, має певні проблеми із прокуратурою через «тіньову» приватизацію та можливу дружбу із криміналітетом. Виходить так, що всі політичні партії та ЗМІ «погані», а лише «чиста» УГП фінансується із кишень небайдужих симпатиків.
Банкет під час чуми
«Цвяхом у домовину» здорового глузду тут виступає те, що «Українська Галицька Партія» лідирує по витратах на рекламу в соцмережах серед політичних сил.
Рух ЧЕСНО окремо порахував сукупні витрати офіційних сторінок політичних партій перед виборами у 2020-му році. Враховувались як сторінки партій у регіонах, так і офіційні сторінки нардепів від політсил.
Згідно із цими підрахунками, найбільше протягом семи місяців перед виборами на рекламу у Facebook витратила Українська галицька партія (УГП) – 23,1 тисячі доларів з 5 партійних сторінок. «галичани» поступово збільшували вкладення: у січні заплатили 180 доларів, а в червні-липні – по 2,5 тисячі доларів. Завдяки цьому 2 з 5 активних сторінок УГП опинились у ТОП-20 сторінок за витратами.
Тобто, мало того, що вони постійно ініціюють дивні речі та пишуть незрозумілі дописи, УГП ще й найбільше їх просувала за гроші перед виборами.
Фатальні гроші «Гріші»
Все, що ми навели вище, призвело до відверто невеселих для УГП подій. Григорій Козловський «мішками» грошей завдав першого і дуже відчутного «удару» по «опорах», на яких трималась і без того крихка ідилія УГП, банально купивши Тараса Чолія. Як ми писали раніше, «Європейська Солідарність» проявила неабиякі апетити до власного збагачення за рахунок обласної та міської рад у Львові, а для цього необхідні певні інструменти, першим із яких став вже зазначений Меморандум.
Це повністю позбавило УГП незалежності при голосуванні в обласній раді. Григорій Козловський і його поплічники ніколи не гребували «меркантильними» методами, коли йшлось про рішення чи кадрові призначення, а тут мова йде про голосування протягом всієї каденції. Тому не дивно, що «контрабандні» гроші не просто закрили роти деяким депутатам, а й змусили їх говорити так, як вигідно «інвесторам».
Як ми вже писали, такі «вольності», ясна річ, не сподобались керівництву партії та її фінансисту Матковському. Розколу вже було неможливо уникнути: партійці стали звинувачувати керівництво в узурпації та авторитаризмі, а керівництво, у свою чергу, почало позбавляти депутатів мандатів та виключати людей із партії.
Саме тоді, до речі, на сайті партії і з’явилась вже згадана нами публікація про корупцію та кримінальні зв’язки Володимира Матковського, яку пізніше назвали кібератакою. Назрівали серйозні наслідки, які у результаті розхитали партію.
Сьогодні частина депутатів обласної ради перебувають у процесі позбавлення мандатів, що найімовірніше станеться вже в грудні. Їм на зміну прийшли нові люди, тому партія продовжує своє існування, проте яким буде новий курс – невідомо. Тим більше, після «потепління» у стосунках між ще одними «вічними» суперниками – Козловським та Матковським.
А цей документ також підтверджує той факт, що Григорій Козловський намагається якось «працевлаштувати» свого вірного слугу, який пішов проти своєї партії та опинився без роботи. Бізнесмен, будучи головою постійної комісії з питань інженерного, житлово-комунального господарства, інфраструктури та паливно-енергетичного комплексу, вирішив зробити Чолія своїм заступником.
Висновки
«Українська Галицька Партія» – це «нішовий» політичний проект із сумнівним майбутнім. Можливо, саме близький крах проекту і став причиною початку «переговорного процесу» між Володимиром Матковським та Григорієм Козловським. Політика політикою, а бізнес – це святе.
6 людей в облраді та повна відсутність у міській мимоволі наштовхує на порівняння із ще однією «проєвропейською» політичною партією – «Голосом» Святослава Вакарчука. Такі ж скандали, незрозумілі рішення, м’яко кажучи, дивна поведінка в медіапросторі, «заколот» та невиправдані кадрові пертурбації. «Голос» близький до повної тиші, а УГП впевнено йде тією ж дорогою.
Зрештою, а чого іншого можна очікувати, якщо ідеали партії зрадив навіть один із її засновників – Тарас Чолій, промінявши партійну родину на «цигаркові» гроші. Убивчий і промовистий маркер.
