Львівська обласна рада — це представницький орган місцевого самоврядування, що представляє спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». Обирають депутатів мешканці Львівщини як представників власних інтересів, проте, як відомо, не завжди народні обранці пам’ятають про людей, відстоюючи суто власні вигоди.
Не стала винятком і Львівська обласна рада VIII демократичного скликання, яка утворилась у листопаді 2020-го року. Тут зібралось аж 9 партій, найчисельнішою із яких стала «Європейська солідарність». До її складу входять 28 депутатів. Проте для «контрольного пакету акцій» цього виявилось замало. Саме це, мабуть, і стало причиною меморандуму про співпрацю «проукраїнських патріотичних сил», який зініціювала «ЄС», аби отримати більшість. До цієї коаліції увійшли ще 4 політичні сили, серед яких і «Українська Галицька Партія». Тут і починається наша історія про співзасновника та колишнього очільника УГП у Львівській області Тараса Чолія.
«Українська Галицька Партія» представлена в облраді шістьма депутатами, а очолив цю фракцію сам Тарас Чолій. До речі, минулої каденції він був головою фракції УГП у міській раді Львова. Здавалось би, все логічно: людина була одним із співзасновників політичної сили, користується неабияким авторитетом серед однопартійців і вже має відповідний досвід роботи. І коли все виглядало максимально спокійно – наче грім серед ясного неба в структуру обласної ради увірвався місцевий одіозний бізнесмен Григорій Козловський зі своїми інтересами та «гаманцем». Саме цей «цигарковий барон» (так його величають у народі) став ініціатором вищезгаданого меморандуму, який, не вагаючись, підписала і УГП на чолі з Тарасом Чолієм.
Такі дії і стали причиною подальших перетрубацій всередині партії. Керівництву УГП явно не сподобалась «неузгодженість» рішень із ними з боку очільника фракції в обласній раді, тому Чолія відразу відсторонили від посади голови фракції та призупинили його членство у партії. Крім того, політрада вимагала відкликати підпис, проте той відмовився, що і призвело до відкритої конфронтації між Тарасом Чолієм та УГП.
Довго гадати і роздумувати над таким, здавалось би, нелогічним рішенням нібито досвідченого місцевого політика не довелось. Вже зовсім скоро, наче «рука Кремля», у цій історії став відстежуватись вплив представника «ЄС» в обласній раді і вже згаданого Григорія Козловського. Він ніколи не гребував лобізмом власних інтересів і використовував будь-які можливі методи. Ще будучи депутатом міської ради Львова, Козловський зрозумів, що одна партія – це добре, але для впливу на рішення всього депутатського корпусу необхідно «розкласти яйця у всі можливі кошики». Саме так Козловський і вирішив зробити у новій облраді. Таким чином, у лобіюванні інтересів бізнесмена стали помічати представників різних політичних партій. Наприклад, Тарас Подвірний із партії «За майбутнє» запропонував проект рішення, яким функції створення наглядових рад покладаються на управління майном спільної власності, що дозволить «ЄС» керувати цими процесами. «Єесівці» Сергій Івах та Володимир Квурт завжди були лояльними до свого однопартійця, а от «ексукропівець» Ігор Телішевський лише віднедавна став з’являтися у компанії олігарха. Крім того, усі вищезгадані особи регулярно з’являються в ефірі телеканалу «НТА», який також фінансує Григорій Козловський. Але сьогодні не про них. Це тема іншої розмови.
Нині – про «кишенькового» депутата Чолія, який заради «цигаркових» грошей зрадив власну партію. А ще зовсім недавно він так активно боровся проти скандальної забудови «Гранд готелю», яким також де-факто володіє Козловський. Тоді Чолій ще працював у тандемі із міським головою Андрієм Садовим. Оскільки Чолій втратив свою партійну приналежність, його треба було якось «працевлаштувати» з користю для «сім’ї». У цьому на допомогу партії «ЄС», яка вже і так контролює більшість кадрових призначень, прийшов закон. Так, 27 квітня ЛОР створила нову Агенцію регіонального розвитку, якою й мав керувати Тарас Чолій. Щоправда, пізніше плани змінились і йому пообіцяли лише посаду заступника.
То хто такий Тарас Чолій – політичний зрадник, «кишеньковий» депутат чи призначений посадовець Козловського? Про все по порядку.
Про кого мова?
Квазіполітична діяльність його фактично розпочалась у 2006 році. Протягом одного року він працював спеціалістом відділу “Прес-служби” у Львівській міській раді, а у період 2007-2009 р.р. Чолій був помічником міського голови Львова. Саме у 2009 році він очолив музей “Територія Терору”, яким керував аж до 2017 року.
Проте, не мистецтвом єдиним! У 2010 році Тарас Чолій вперше став депутатом Львівської міської ради (наразі позафракційним) і пропрацював так 5 років.
Починаючи із 2015 року, у житті Чолія з’явилась нова сторінка у житті – «Українська галицька партія», де він став заступником голови Політради. Після виборів Тарас Чолій очолив фракцію УГП у міськраді. У результаті, окрім самого Чолія, до ЛМР увійшли ще троє осіб, а сам очільник став членом постійної комісії із питань архітектури, містобудування та охорони історичного середовища.
Перед виборами у 2020-му році Тарас Чолій вирішив продовжувати своє сходження до нових політичних вершин, тому балотувався до Львівської обласної ради від тієї ж «Української галицької партії». Став депутатом ЛОР, очоливши фракцію. Тож сьогодні Тарас Чолій є головою фракції УГП у львівській облраді та входить до комісії з питань інженерного, житлово-комунального господарства, інфраструктури та паливно-енергетичного комплексу. Не буде зайвим зазначити, що саме цю комісію очолює одіозний депутат-бізнесмен Григорій Козловський із партії «ЄС», але чому ми про це згадали – зрозумієте згодом.
Декларації
Декларації Тараса Чолія – це як окремий вид мистецтва: то він нічого не заробляє і виплачує кредити, то ні звідки у нього з’являються цілі фірми.
Так, згідно із декларацією за 2016 рік, депутат на той момент ще Львівської міської ради Тарас Чолій взагалі нічого не заробляв, проте йому вдавалось сплачувати кредит за авто, яке він придбав роком раніше. Мова йде про вантажівку «Toyota Hilux» 2014 року випуску вартістю 431 000 грн., за яку Чолій сплатив 56 787 грн. Ще протягом попереднього 2015 року. Що цікаво, зареєстрована автівка на його дружину Софію Чолій. Іншими словами, у 2016 році він не задекларував ні копійки доходів, як і члени його сім’ї, проте проблем із виплатою кредитів у нього не виникало. Натомість у 2015 році він отримав 70 956 грн загального доходу. З цієї суми заробітна плата становила 68 758 грн, матеріальна допомога – 2 198 грн. У 2014 році він заробив 76 617 грн. 2017 рік став набагато кращим для депутата у плані прибутку. Так, за 2017 рік депутат задекларував понад 92 тис. грн. У 2018 році дохід Чолія дещо зріс і становив вже 95 951 грн. А вже у декларації за 2019 рік депутат Львівської міської ради Тарас Чолій прописав 99,5 тис грн. доходу. Його дружина, Софія Чолій, у 2019 році отримала 106 881 грн. зарплати, однак своє місце роботи вона не вказала.
Із нерухомості Тарас Чолій володіє квартирою у Львові площею 98,7 кв.м, яку він придбав у 2015 році за 631 680 грн., а також він має квартиру на 26,6 кв.м у Львові, яку він купив ще у 2003 році за 15 000 грн. Крім того, з 2018 року Чолію належить 40% від капіталу ТзОВ “Студенець”, що становить 50 000 грн. Також депутат є кінцевим власником цієї фірми. Таким чином Тарас Чолій живе без рахунків у банках, готівки та об’єктів незавершеного будівництва.
Вірний союзник Андрія Садового
«Українська Галицька Партія», співзасновником якої є Тарас Чолій, утворилась у 2012-му, а зареєструвалась у 2014-му році у Львові. На перших же місцевих виборах 2015-го партія потрапила до Львівської міської ради у складі 4-х осіб. Очолив фракцію, як ми вже згадували, Чолій. Зараз, за даними, які подає УГП, партія налічує близько 1000 осіб по всій Україні, має 4 осередки і декларує системну боротьбу з корупцією у владі та розкраданням землі.
Як зазначав сам Тарас Чолій, перед виборами у 2015-му році Андрій Садовий пропонував йому участь у партії «Самопоміч», але той відмовився, бо мав амбіції створити власну політичну силу. Щоправда, давня дружба із очільником міста не минула безслідно: УГП відразу ж зайняла прихильну до «Самопомочі» і Садового позицію. Зокрема, партія почала активно протистояти одіозному бізнесмену та депутату ЛМР від партії «ЄС» Григорію Козловському. Так, УГП неодноразово заявляла і нагадувала про різноманітні порушення при приватизації з балансу міста земельної ділянки під торгово-готельний комплекс на вул. Дорошенка, 2 у центрі Львова. Нагадаємо, ця ділянка знаходиться впритул до «Гранд готелю», власником якого є Григорій Козловський. Представники партії влаштовували протести на місці будівництва, яке проводить фірма доньки бізнесмена. Ба більше, навіть сам Чолій записав відео, на якому обурювався будівництвом, заявивши, що намет партії атакували «проплачені тітушки», яких послав «криміналітет, який керує у Львові».
Після цього навіть відбувся штурм офісу УГП «вуличними активістами», замовником якого називали Григорія Козловського.
Також члени «Української Галицької Партії» долучились до протестів у Винниках. Там Козловський ще тільки планував будівництво масштабного спортивно-відпочинкового комплексу поблизу озера у Винниківському лісі, що стало причиною вирубки дерев. Тобто, партія, фракцію якої у Львівській міськраді очолив Тарас Чолій, почала справжню «війну» проти політичного опонента Андрія Садового Григорія Козловського.
Крім того, у травні 2019 року троє депутатів ЛМР зареєстрували проект ухвали про відставку міського голови Львова Андрія Садового. Ініціаторами стали голова фракції «Свобода» у міськраді Маркіян Лопачак та голова фракції «БПП» (тепер «ЄС») Петро Адамик. До них приєднався і ще один депутат від «БПП» Григорій Козловський, який став співавтором документу. Як неважко було здогадатись, Тарас Чолій відмовився і не підтримав таку ініціативу.
Це й зрозуміло: дружба між мером Львова та УГП сягає корінням дуже глибоко. Чутки про сепаратизм партії почали поширюватись ще до моменту її реєстрації. Багато експертів звинувачували політичну силу в тому, що не вся Україна є Галичиною, тому це доволі нішева позиція. Крім того, спочатку осередки цієї політсили були лише у Львові, Івано-Франківську та Тернополі, що теж давало підстави говорити про «галицький сепаратизм».
Проте «старший брат» заступився за своїх вассалів. Так, у червні 2015 року у виданні Deutsche Welle вийшло інтерв’ю з Андрієм Садовим, в якому він не тільки заперечив імовірний сепаратизм УГП, а й виступив на підтримку партії. “Загроза сепаратизму на Заході України дорівнює нулю, – сказав очільник Львова. – Це скоріше культурно-політичні процеси. Ті декілька молодих людей, що створили цю партію, достатньо розумні, вони не дадуть ворогам України себе використати”, – заявив Садовий. Львівська міська організація УГП не залишилась у боргу і публічно подякувала Андрію Івановичу за ці слова.
Отже Садовий та УГП обмінялися компліментами. Але, як ми всі добре знаємо, ніщо нікуди не зникає і нізвідки не береться. Особливо, коли мова йде про політику. Якщо говорити про гроші, то малоймовірно, щоб культурологи, які на той час переважали в УГП, могли б фінансово зацікавити Андрія Садового. Тому набагато логічнішим виглядає варіант з фінансування «галичан» із кишені мера. Це також могло б пояснити і лояльність УГП до мера під час голосувань, відсутність критики Садового з боку партії і їхні «напади» на політичних опонентів мера – на кшталт того ж Козловського. Така собі дружба, зав’язана на взаємній вигоді.
Вигнання із УГП
Після 5-ти років такої ідилії у відносинах Андрія Садового та Української Галицької Партії, їхні стосунки раптом дали тріщину. У 2020-му році УГП провалила вибори до міської ради Львова, але вперше увійшла до Львівської обласної ради, утворивши фракцію із 6-ти депутатів. Очолив її, як зазначалось вище, Тарас Чолій. Мабуть, десь тут депутати відчули власну силу та важливість і почали грати «під столом», що дуже розійшлось із баченням керівництва партії. Наприклад, депутати УГП почали тісно співпрацювати із «Європейською Солідарністю», депутатом якої є Григорій Козловський, який теж «переїхав» з Ратуші на вул. Винниченка, аби зайняти крісло в облраді.
Довго «запрягати» не стали: вже на першому засіданні новообраної Львівської облради, яке відбулось 1 грудня 2020-го, фракція УГП підписала ініційований «Європейською солідарністю» меморандум про співпрацю «проукраїнських патріотичних сил». До нього, окрім «ЄС» та «УГП», увійшли «Батьківщина», «Голос» та «Народний Рух». Що цікаво, на такий крок представники фракції пішли усупереч раніше опублікованим застереженням політради партії про неможливість союзництва з «олігархічними партіями, які представлені в облраді одіозними депутатами».
Згодом з’ясувалось, що вищезгаданий меморандум був лише прикриттям для справжньої коаліції, яка домовилася про спільну роботу і розподілила посади в обласній раді. Фракція УГП спільно з «ЄС», «Слугою народу», «Батьківщиною» та партією «За майбутнє» підтримала голосуванням усі кадрові рішення, зокрема, обрання заступника від «Слуги народу», ставши таким чином частиною цієї коаліції.
Тарас Чолій, будучи на той час головою обласного осередку партії і головою фракції в облраді, підтвердив, що фракція УГП голосувала за всі кадрові рішення, запропоновані «ЄС».
«Ми голосували за голову обласної ради. Ми могли це робити публічно, відкрито і без таємного голосування. Вважаємо, що ця кандидатура, яка була запропонована, серед інших, була найдостойніша, тому ми підтримали. Ми мали також певні дискусії стосовно тих чи інших заступників. Але оскільки ми не могли в цій ситуації пропонувати власного заступника, ми підтримали тих, яких подала новообрана голова обласної ради. Якщо ми підтримали голову, то очевидно і логічно було підтримати її пропозиції на заступників», – пояснив він.
Ясна річ, така політична шизофренія Чолія не могла не мати наслідків і вже через два дні після засідання політрада УГП оприлюднила відповідну заяву. У ній йшлося про відсторонення Чолія від посади голови обласного осередку партії та призупинення його членства в партії на час з’ясування усіх обставин. Рішення стосувалося також заступника голови фракції Івана Щурка. Крім того, політрада вимагала від Чолія відкликати свій підпис під меморандумом про співпрацю під загрозою виключення з партії. Голова політради УГП Ірина Моряк заявила, що цей меморандум вважається «виявленням лояльності щодо нових «господарів» Львівщини».
«Ми будемо застосовувати імперативний мандат. Це буде втілюватись протягом року від моменту складання присяги депутатів. Після спливу цього терміну партія має право відкликати своїх депутатів за передбаченими законом форматом та обставинами. У нас є відповідне попереднє рішення конференції львівської обласної організації, яка і стала суб’єктом висування кандидатів. Відповідно до закону і відповідних норм, цю процедуру можна застосовувати з 1 грудня 2021-го року. Тобто, ми будемо проводити конференцію обласної організації і застосовувати імперативний мандат до депутатів облради від УГП. Проте партія ще має визначитись, кого саме вона буде відкликати. Всі ці рішення будуть публічними і висвітлюватимуться у ЗМІ», – розповіла Ірина Моряк у коментарі ІА Піка.
У свою чергу, голова головної контрольної комісії УГП, яка і погодила відсторонення Тараса Чолія та Івана Щурка, Орест Друль заявив, що статут партії не дозволяє обласній організації діяти так, як це зробили новобрані депутати УГП в облраді.
«Є статут, який не дозволяє обласній організації вчиняти такі кроки, оскільки вона є структурним підрозділом партії. Політичні рішення приймає політрада партії, членом якої є і Тарас Чолій. Коли приймалося звернення до депутатів про обмеження входження у коаліції, Тарас Чолій був присутній, знав про це все, проти не голосував, утримався. Застережень особливих у нього не було», – пояснив Орест Друль.
Проте, як і варто було очікувати, Тарас Чолій має «власну» думку щодо усіх вищезгаданих процесів. По-перше, він не захотів відкликати свій підпис, а по-друге, взагалі заговорив про «партійну диктатуру».
«Ми вважаємо і вбачаємо тут ознаки партійної диктатури. Ми не в таку партію прийшли і не таку партію будували, щоби сьогодні одноосібним рішенням головної контрольної комісії чи навіть політичної ради партії були прийняті такі рішення. Я є головою Львівської обласної організації і тільки конференція обласної організації може позбавити мене права бути головою обласної організації», – заявив він у коментарі.
Тут можна ознайомитись із офіційною заявою «Української Галицької Партії».
Політичний флюгер
Такі «сміливі» політичні рішення, які явно суперечать керівництву партії, Тарас Чолій міг робити лише у двох випадках: або він політичний «камікадзе», або у нього є інші варіанти заробітку та продовження скандальної кар’єри. Нагадаємо, щ де-факто одним своїм підписом він забезпечив собі вигнання із УГП, співзасновником якої він виступив у 2014-му році.
На політичне самогубство це не схоже, оскільки Тарас Чолій не лише не поспішає складати мандат депутата облради, а й надалі продовжує давати інтерв’ю і виступати у раді, відстоюючи інтереси новоутвореної «коаліції». Крім того, як ми писали вище, він ще й мав очолити новоутворену Агенцію регіонального розвитку, проте став лише заступником керівника. Чому так? Зараз зрозумієте.
Саме від «проукраїнських патріотичних сил» варто відстежувати подальші «маневри» Чолія. Ні для кого не секрет, яким чином працюють олігархи в усьому світі: «купують» політиків, політичні сили та потрібних людей і таким чином банально лобіюють вигідні для себе рішення. Не став винятком і «місцевий олігарх» Григорій Козловський, у компанії якого останнім часом все частіше став з’являтись його колись заклятий суперник, а тепер вірний друг та поплічник Тарас Чолій.
Тарас Чолій (виділено) на домашньому маткі ФК «РУХ», який також належить Григорію Козловському, у віп-зоні на трибунах. 11.12.2020
Як ми вже зазначали раніше, нічого не буває просто так. У пресі та соцмережах регулярно з’являється інформація, що Тарас Чолій перебуває «на зарплаті» у Козловського, яку відпрацьовує лобіюванням інтересів бізнесмена в обласній раді, а диму без вогню, як відомо, не буває. Так було і з питанням щодо передачі у приватну власність громад газорозподільчих систем. Тоді рада ініціювала звернення до Кабінету міністрів України із проханням дозволити передати усі газорозподільні системи у власність новоутворених громад. На сесії облради цю ініціативу, явно вигідну Григорію Козловському, представляв заступник голови депутатської комісії з питань інженерного господарства та очільник фракції УГП Тарас Чолій. Як видно на відео, Чолій не дуже володів інформацією на цю тему, але, вочевидь, саме на нього було покладене завдання виступити біля трибуни.
(Відео: ТРК «Перший Західний»
Крім того, на вул. Дорошенка, 2 «Гранд готель» вже майже завершив своє скандальне будівництво, проте Чолій та УГП більше не пікетують забудову – немає ні наметів, ні нових відеозвернень. Чи варто згадувати про всіма забуту вирубку дерев у Винниках, яку так відстоювала партія?. Гадаємо, ні. Тільки скажений собака кусатиме руку, яка його годує.
Дуже промовистим є і фрагмент відео, де відомий «поборник свободи слова та демократичних цінностей», депутат від ЄС у ЛМР Олексій Різник у актовому залі «Гранд готелю» представляє колективу одного зі ЗМІ (неформальним інвестором якого є Григорій Козловський) так звану групу зовнішнього управління, серед учасників якої – звісно ж, той самий Тарас Чолій. До речі, за прихильність до латиноамериканського медійного контенту і, ймовірно, методів його створення та подачі, Чолій у журналістському середовищі отримав прізвисько «радіо Гваделупа».
Схоже, що усі, навіть «залізні», принципи колишнього очільника «Української галицької партії» Тараса Чолія таки піддалися впливу «грошової корозії». Найцікавіше, що Чолію, як бачимо, байдуже, хто платить: Андрій Садовий чи його «вічний опонент» Григорій Козловський, адже як тільки УГП провалила вибори до львівської міськради, то Чолій відразу ж знайшов собі іншого союзника з «Євросолідарності». Тобто, як тільки мер Львова перестав бути корисним, Тарас Чолій спокійно «перебіг» за барикаду навпроти. У найкращих традиціях «політичного флюгера» він повертається у тому напрямку, в якому дме вітер, а його прихильність і вірність банально має свою ціну і, як ми бачимо з посади заступника голови Агенції регіонального розвитку, не найвищу. Тут навіть важко звинувачувати коронавірус із його побічними ефектами, адже гроші для Тараса Чолія, вочевидь, вже давно не «пахнуть».
От і виходить «картина маслом»: одіозний бізнесмен Григорій Козловський у властивій йому манері прибирає до власних рук владу у Львівсьій області, а для цього йому потрібні «політичні маріонетки», які виконуватимуть його команди. Смикаючи за «мотузки», він керує усіма їхніми словами, діями і вчинками. Чим правдивіше виглядають «ляльки», тим вища майстерність «ляльковода», щоправда у цьому випадку всі чудово розуміють погано прикриту фальш. Та й що буде з «ляльками», коли глядачі покинуть зал, – всім також добре відомо.
Іван Байда, ІА «ПІКА»
