Про стрімкий ріст популярності партії «Сила і Честь» чимало політологів нині говорять як про своєрідний феномен сучасної української політики: за даними соціологічних опитувань, число прихильників цієї політсили дедалі більшає. Лише згідно останніх замірів соцагентства «Рейтинг», нині за «СіЧ» вже готові голосувати понад 9 відсотків виборців, що забезпечує впевнене проходження партії у парламент.
Лише шість місяців тому активно запрацював і львівський осередок, проте його представники також вже встигли заявити про себе як про потужну політичну силу. Власне про утворення львівського осередку партії «СіЧ», результати його недовгої, але доволі плідної роботи та плани на майбутнє журналісту ІА «ПІКА» розповів Голова Львівської міської організації ПП «СІЧ» Василь Ільків.
- Ви погоджуєтесь із твердженнями політологів, що СіЧ і справді є таким собі неординарним явищем в новітній українській політиці?
Ні. Це закономірність і наслідок тривалої і системної роботи. Справа у тому, що партія не володіла і не володіє потужними фінансовими ресурсами, аби відразу про себе гучно заявити, як це переважно роблять квазіполітичні проекти за гроші олігархів. В цьому і весь «феномен». Він передусім полягає у тому, що лідер партії Ігор Смешко є сильною політичною фігурою і має таку ж сильну та професійну команду навколо себе. Тому сьогодні в нас є шанс вийти на авансцену політичної, національної та державотворчої діяльності і змінити країну. Як стверджував наш ідейний натхненник В’ячеслав Липинський, в державі повиннні керувати лікар, вчитель та військовий, тільки так ми зможемо жити в успішній країні. Це наша ідеологія і ми її сповідуємо. І її починають сповідувати дедалі більше українців. Такий от «секрет».
- Але свого часу і Ющенко говорив щось подібне…
Ющенко мав можливість все це реалізувати, але він не витримав тиску обставин. Крім того, у нього не було професійної команди. Смешко має таку команду та внутрішній стержень, про це всі знають. Він дійсно може навести лад в Україні. Гроші для цього є. І не в олігархів, а в нашій, насправді багатій країні. Умовно кажучи, нам звітують про видобуток в Україні 20 млн. кубометрів газу, а фактично видобувають значно більше кубометрів, просто більшість прибутку йде в офшори та приватні кишені. І так в усьому так званому великому бізнесі. Можна це все припинити і змусити державну економіку працювати на суспільство? Можна. Для цього достатньо політичної волі влади. Якщо вона у неї є – все робиться за лічені місяці. Переконаний, що «Сила і Честь» здатна ефективно протистояти цим викликам.
- Чому саме «Сила і Честь»?
Експлуатувати націоналістичну ідеологію шляхом популістських гасел, як це роблять окремі політсили вже протягом 30-ти років, а насправді бути «шістками» в олігархів – це шлях в нікуди
Партія «Сила і честь» передусім приваблює тим, що її стержнем є державницько-консервативна ідеологія, яку я давно сповідую. А у її лідера Смешка є чітке бачення і стратегія, як діяти, як реально зламати цю систему. І головне – він має для цього оту політичну волю. Тому я впевнений, що він зі своєю командою зможе це реалізувати. Бо експлуатувати націоналістичну ідеологію шляхом популістських гасел, як це роблять окремі політсили вже протягом 30-ти років, а насправді бути «шістками» в олігархів – це шлях в нікуди. Люди це вже «розкусили».
- Ви очолили Львівську міську організацію партії. З чого почали роботу?
Свій шлях у політиці я розпочав вже давно і завжди знав, що формування команди – це не справа кількох днів, це роки. Але є обставини, коли цей час треба стискати до місяців і навіть днів. Тому я із цього й почав: представництво у районах Львівської області та керівні органи. Ми обрали людей, які відповідають усім нашим вимогам та ідеології, тому сьогодні я можу впевнено заявити: у партії «СіЧ» немає неоднодумців. Нам важливо, щоб ми усі рухались в одному напрямку, прагнули бути кращими та успішними і завжди допомагали одне одному. Ми не повинні конкурувати між собою, а допомагати всім, чим можемо. При цьому у нас діє внутрішньопартійна демократія. Приміром я, як голова осередку, маю певне бачення на тактичні питання… Якщо більшість зі мною не погоджується, то питання вирішується просто: головою стає хтось інший. Я не тримаюсь за «крісло», я хочу, щоб ми усі йшли лише вперед і досягали результатів. Є результати – працюємо далі, немає – щось слід змінювати. Насправді, якщо є команда таких однодумців, то не має значення, хто її очолює, бо ми в одному човні і пливемо до однієї мети. Іншими словами, таким чином у партії відбувається внутрішня селекція, яка і визначає ефективний партійний менеджмент. Тоді є оце розуміння, що ми можемо замінити одне одного в будь-якій ситуації.
- Хто зараз у вашій команді?
Передусім ми сформували керівний орган, куди запросили наших однодумців. Визначили голів партійних осередків у районах. До речі, усі наші голови – це доктори або кандидати наук, професори, тобто високоосвічені та інтелектуальні люди. І це при тому, що нам всього 6 місяців, а не кілька років. Ну а далі – просвітницька робота, адже вкрай важливо донести до людей, хто ми такі та які в нас принципи, бачення і стратегія. Ми говоримо з усіма – студентами, робітниками, інтелігенцією. Пояснюємо, якою ситуація в країні та регіоні є сьогодні. Суспільство вже розуміє, що не варто обирати на найвищу посаду представників олігархату, тому й вибрало свого часу Володимира Зеленського. Проте, як показав час, йому бракує компетентності, професіоналізму та твердості. Щоб витягнути країну із олігархічної ями, необхідна сильна і вольова людина.
- Що вже вдалося зробити за цей відносно короткий час?
Якщо говорити конкретно, то за ці півроку ми вже дещо встигли. Організували вшанування пам’яті гетьмана України Івана Підкови, приєднались до свята козацької булави в Жовкві, провели воєнно-патріотичні ігри Молодіжного руху в Івано-Франківську, організували спортивні патріотичні ігри для учнів навчальних закладів України “Козацька наснага”, перевидали книжку В’ячеслава Липинського, провели масу зустрічей із виборцями тощо. Так, це, на перший погляд, не так вже й багато, але ж це лише початок. Представники нашої партії розробляють нову стратегію транспортної та дорожньої інфраструктури міста Львова, яка буде винесена на громадське обговорення, адже ми бачимо до якого колапсу доведено місто недолугим керівництвом відповідних підрозділів міської ради: місто стоїть у постійних і суцільних заторах, корках, втрачає свій дорогоцінний робочий час і кошти! А це і екологія, і здоровя, і комфорт наших мешканців!
Оці всі «лавочки і доріжки» від політиків – це насправді прямий підкуп виборця, це корупція, які повинні каратись законом
Хотів би окремо зазначити: ми ніколи не будемо хизуватись, як інші партії, що, приміром, зробили доріжку, тротуар чи поставили лавки. Зрозумійте нарешті: для цього ж є державні та комунальні служби, які ми утримуємо за наші податки! Це їхнє пряме завдання. А оці всі «лавочки і доріжки» від політиків – це насправді прямий підкуп виборця, це корупція, які повинні каратись законом. Адже в нас депутати щодня за бюджетний кошт ставлять лавочки чи відкривають лікарні і при цьому волають так, ніби це винятково їхня особиста заслуга! Всі ж це бачать. Не огидно? Не набридло? Пора припиняти цю ганебну практику.
- Добре: осередок є, люди є, початок є. А стратегія на наступний рік також вже є?
5 мільйонів туристів мають бути бонусом. А сьогодні виходить так, що бонусом є самі львів’яни
Роботи – непочатий край. Якщо ми говоримо про Львів, то, на мою думку, Андрій Садовий промахнувся із вибором стратегії розвитку міста, започаткувавши бренд «туристичний Львів». Гості приїхали і поїхали. Натомість мільйон людей тут живе щодня. Судіть самі: минулого року Львів відвідало 5 мільйонів туристів. Ніби, на перший погляд, непогано. Але ж вдумайтесь: нас, львів’ян, тут щодня живе мільйон, а за рік це 365днів, мільйон людей, які кудись ідуть, щось роблять, десь працюють… Якщо створити належні умови життя для мешканців міста, то ми самі будемо тут заробляти і витрачати не гірше від туристів, поповнюючи бюджет міста не лише через «наливайки». Але для цього треба піднімати економіку і промисловість! І тоді оті 5 мільйонів туристів будуть просто таким собі бонусом. А сьогодні виходить так, що бонусом є самі львів’яни. Нам треба повернутись до виробництва, технопарків. Я говорив з американськими інвесторами – вони готові в це вкладати кошти, але за певних умов. От ми і повинні створити ці умови. Одним словом, Львів має бути в першу чергу для львів’ян, як би це банально не звучало.
- Ви говорите про виробництво, технопарки… Але ж це проблема не одного дня і навіть року…
Справді, це неймовірно широкий перелік проблем. Але є деякі, які можна вирішувати доволі швидко. Ось вам один лише приклад. Взяти хоча б питання повернення громадам ресурсних підприємств, які мають стосунок до природних ресурсів і належать, згідно Конституції, українському народу. Перший крок, до речі, нами вже зроблено – ми нещодавно провели акцію під стінами «Львівгазу». В чому загальна її суть? Нафтові свердловини, газові запаси, – все це має належати українцям, а не окремим особам із темним минулим. Ніякі «шуфричі» чи ще хтось не повиненні бути монополістами на цьому ринку. Здорова, чесна і прозора конкуренція, а не монополія кількох людей, які колись збагатіли на тіньовій приватизації. Якщо Зеленський чи Садовий стверджують, що корупції має бути даний бій, то нехай він буде жорсткий і «до крові», але його треба дати. А не бла-бла-бла… Бо в результаті навіть Держсекретар США Ентоні Блінкен говорить, що в Україні щороку розкрадають майже 40 мільярдів доларів, а ми «трясемось» над траншами від МВФ. Лише митниця «недодає» від 5 до 10 мільярдів доларів щороку. Звісно, усе це відлякує інвесторів. Варто нагадати, що загальний обсяг капітальних інвестицій складає лише 9-10% відносно обсягів ВВП України, у той час як у країнах Євросоюзу цей показник коливається в межах 25-30%, а у Китаї він досягає 48-50%. З такою часткою капіталовкладень наше відставання від економік світу може стати незворотнім. Тому у наступному році займатись є чим – як в нашому регіоні, так і в Україні загалом.
Отже, підсумовуючи нашу розмову…
… можу сказати, що політичні партії в Україні є різними за своєю метою, процесом створення та ідеологією. Так, одні з них є проектами олігархів, інші покликані відвернути увагу виборця від конкурентів, а треті дійсно створюються на ідеології та конкретних державницьких засадах. Відповідно, з фінансуванням та медійною підтримкою у цих партій також справи ідуть по-різному: когось просто «пакує» олігарх, який має чітку мету, а партія є його інструментом, а хтось все робить поступово і опирається не на популізм, а на ідеали.
До останнього варіанту належить «Сила і честь», керівником якої є Ігор Смешко, і до складу якої входять досвідчені політики, науковці, представники малого і середнього бізнесу. Мабуть, саме тому вони обрали собі нелегкий, але дуже чіткий та послідовний шлях формування. Тут немає грошей, які потім доведеться «відробляти», чи «закулісних» домовленостей, які згодом будуть до чогось зобов’язувати. Навпаки, «СіЧ» вибудовується крок за кроком із сильним лідером на чолі. Тому ми ніколи не станемо на шлях дешевого популізму – лише інтелектуальна потуга, професіоналізм, рішучість і жорстка воля. Переконаний, що ці фактори і стануть запорукою нашої перемоги і реальним шансом для українського суспільства.
Роман Гурський, ІА «ПІКА»
